Історики

Популярність української пісні серед народів світу. (Історичний матеріал)

Про високий мистецький рівень української пісні, її глибоку поетичність і красу вперше заговорили не самі українці і не збирачі чи дослідники вітчизняного фольклору. Народ був далекий від того, щоб хвалитися ба гатством своєї мистецької діяльності... Народне мистецтво було рідним, природним, звичайним, ніхто й не задумувався над тим, яке місце посідає чарівна українська пісня у великому багатомовному світі. Тільки тоді, коли в Україні бували сусіди-гості, мандрівники, друзі чи недруги, які з подивом вслуховувалися у красу і поетичність пісенної мелодії, почало з’ясовуватись, що у ній сховані безцінні народні надбання. Запримітили їх наші сусіди і перші висловили свій щирий подив і захоплення...

Найдавніші згадки іноземних авторів про пісню в Україні збереглися, здається, від ХV століття. Посол Венеціанської республіки Амвросій Контаріні, їдучи 1473 року до персидського шаха через Україну, записав, що в Києві під час його прийому співали пісні.

Здавна українська пісня мала популярність у Польщі — і не тільки в народі, а й серед письменників, учених та навіть у палацах вельмож. Польські королі й воєводи тримали при собі українських співаків, банду ристів і музикантів. При дворі Ягайла і Ядвіги (ХІV ст.), а потім Зигмун-та І були українські співці-бандуристи. Кобзар Весоловський був по чесним співцем при дворі Яна Собеського (ХVІІ ст.). Уривки українських пісень зустрічаються як цитати у листах вельмож до короля...

Українські пісні посіли неабияке місце в польській літописній, іс торичній та художній літературі ХVІ–ХVІІ століть... Українська пісня, за свідченням відомого польського вченого О. Брюкнера, користувалася в Польщі найбільшою славою... Вона приваблювала письменників як своїм глибоким змістом, так і досконалою мелодією; її наслідували, заради неї вивчали українську мову і писали цією мовою вірші, що сприяло посиленню процесу впливу української мови на польську.

Із середини ХVІІ століття українська пісня мала вже добру славу також у Франції. Чи не першим дав їй коротку характеристику відомий інженер Боплан, який довгий час перебував в Україні... Він описав українське весілля, а коли почув пісні, підкреслював, що «ця нація співає плачучи...»

У ХVІІ столітті дійшли перші відомості про українську пісню й до Анг-лії... Окремі мотиви з «Марусі Богуславки» були використані в англійській драматургії...

Від ХVІ століття збереглися найдавніші німецькі записи української пісенної та танцювальної музики... Німецькі дослідники чи не перші в Західній Європі почали перекладати українські пісні...

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі... За царювання Петра І та Єлизавети Петрівни в Петербурзі великою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співаки-виконавці українських пісень. Мелодії українських пісень, так високо оцінені музичною громадськістю багатьох народів, мали безпосередній вплив на творчість багатьох композиторів світу. Мотивами українських народних пісень скористалися німецькі композитори Й.-С. Бах і Й. Гайдн. Вплелись вони до творів В. А. Моцарта, К.-М. Вебера, Ф. Шуберта і особ ливо геніального Л. ван Бетховена. Виразно відчутні мелодії українських пісень в угорських композиторів Ф. Ліста, Б. Бартона, американського композитора Ш. Лефлера, що деякий час жив в Україні, чеського класика музики А. Дворжака, польських — Ф. Шопена, С. Матюшка та багатьох інших. Не говоримо тут про численних російських композиторів...


Історичні особи

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

У походах козаків на Туреччину й на Крим найбільше вславився кошовий П. Конашевич-Сагайдачний.

Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був родом з Самбір ського повіту в Галичині. Його батько був заможним шляхтичем і хотів виховати Петра розумним чоловіком. Тому віддав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.

Сагайдачний вчився там 8 літ і, мабуть, там дістав прізвище Сагай дачний, тому що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховають у са гайдаку. По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в 1614 році з кількома товаришами з Академії на Січ. Там незабаром виявилося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки вибрали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.

Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх присяг. Він задумав зробити так, щоб Польща знову потребувала помочі козаків, бо тим чином думав зібрати велике козацьке військо і таки отримати від Польщі великі полегшення не тільки для козаків, але й для всього українського народу.

Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити козацьке ім’я славним на всю Європу, гетьман почав водити козаків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгорода, несподіваним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків з турецької неволі. Таких походів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синоп, Трапезунд та інші.

Козаки також урятували Польщу під Хотином від турецької навали. Багато це коштувало козацької крові, а Сагайдачний скоро потім помер через ту битву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Києва лікуватися, але даремно, бо весною 1622 року вмер. Київські «братчики» і школярі влаштували гетьманові величавий похорон і поховали його в церкві Богоявленського Братства в Києві.

Так помер славний і розумний кошовий і гетьман України Сагайдач ний, що про нього і донині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів допомогти своєму народові і за те віддав своє життя.

Михайло Дорошенко.

У 1626 році посилає послів до Варшави наступний гетьман — М. Доро шенко, щоб сейм затвердив ті привілеї і права, які обіцяв Сагайдачному.

Та сейм наче забув про ті недавні обіцянки і зовсім відвернувся від козаків. Тоді козаки вже на власну руку починають знову походи на турків і татар. М. Дорошенко водив козаків до Царгорода — та в однім поході на Крим йому не пощастило й він загинув у битві з татарами в 1628 році.

Козак — вільна людина із селян чи міської бідноти або утікач від утиску феодалів, житель Запоріжжя, Дону.