Літератори

Загальна характеристика соціально-побутових пісень

Соціально-побутові пісні неоднорідні за основними жанровими озна ками (тематикою, функціями, способом поетичного викладу, формою), але їх єднає те, що всі вони відбивають настрої народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя.

Фольклористи визначають у цьому пісенному масиві залежно від провідних ідейно-тематичних мотивів цикли козацьких, кріпацьких, чумацьких, рекрутських та солдатських, бурлацьких, наймитських та заробітчанських пісень.

Більшість пісень має особливу будову: вони поділяються на куплети, переважно з чотирьох рядків, об’єднаних римою. У кожної пісні є своя мелодія, яка повторюється в усіх куплетах. Пісні багаті змістом і до вершені за формою.

Цей шар української народної пісенності послужив джерелом творів Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного та інших письменників.

Вийшло чимало досліджень і збірників соціально-побутової лірики. Останні за часом: «Рекрутські та солдатські пісні», «Наймитські та заро бітчанські пісні», «Чумацькі пісні» (у серії «Українська народна творчість» (70–80 рр.) та «Соціально-побутові пісні» (1985).

Жанрово-тематичне розмаїття пісень.

Кріпацькі пісні.

Ці пісні вражають силою реалістичного зображення тяжкого підне вільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ’я у його буденних проявах:

«Осавули з нагаями на панщину гонять» не тільки молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз «бере савула з козаками по сто палок бити».

Пісні були чи не єдиною розрадою і розвагою кріпака.

У піснях кріпацького циклу можна простежити наростання бунтівничих настроїв кріпаків — від скарг і прокльонів, які, за словами великого Коб заря, були наївною, невинною помстою («полож, пане, головою із твоєю роботою»), до усвідомлення того, що пани живуть працею кріпаків («а хто ж буде лани жати, як мене не стане?!») до прямих закликів до боротьби.

Надії колишніх кріпаків не справдилися, а пекуче бажання «озути пана в постоли» витворило пісні, в яких народна уява малювала сатиричні картинки: «пішла наша бариня пшениченьку жати, а за нею паничі колосся збирати».

Ці пісні торкаються оцінки явищ соціального порядку.

Бурлацькі пісні.

Бурлаки — це селяни, які втікають від закріпачення, ставали на тим часові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали собі; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити».

Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується пісенний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями.

Настрій туги за рідним краєм, сім’єю, образ смерті на чужині пе редається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних у народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі,— бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває,— туга, що точить бурлака.

Наймитські та заробітчанські пісні.

Ці пісні близькі за тематикою до бурлацьких. В них теж ідеться про долю наймита, «що робить, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає». Бідняки, що домовлялися працювати на хазяїна певний строк, потрапляли в найтяжчу кабалу.

«Ой матінко-зірко, як у строку гірко,— звертається до матері дівчина-наймичка,— ні їсти, ні пити, ні сісти спочити...» У відчаї вона готова при йняти смерть: «ти, сира земелька, прийми отця й неньку й мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила...»

Наймита зневажають, називають «неробою», його годують цвілими суха рями, гонять після тяжкої роботи на полі ще й носити воду, пасти волів:

Приймай, жінко, з стола вареники,

Бо йде наймитище.

Постав йому вчорашнього борщу

Нехай він похлище.

Але й це ще не найбільше горе буває, що хазяїн супроводжує наймита в солдати замість свого сина: «Ой у лузі та при березі зацвіла калина... Не за кого піду я в солдати — за хазяйського сина!»

Наймитські та заробітчанські пісні тематично пов’язані з кріпацьки ми, чумацькими й солдатськими піснями.

Великий цикл складають заробітчанські пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Західного Поділля і Закарпаття наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття до Америки. Покинувши рідну домівку і клаптик землі, що не міг прогодувати сім’ю, емігранти не знаходили полегкості на чужині, яка «не одного господаря з торбами пустила».

Рекрутські та солдатські пісні.

Ці пісні мають багато спільного з козацькими та чумацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів — прокляття панам, які насильно оддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затівав війну:

А хто хоче воювати,

Дай му, Боже, помирати!

Велику групу складають пісні про рекрутський набір, як пише Г. Хот кевич, пісні «безпомічності, покірності всесильному режимові:

Ох, і то ж не маки —

То наші козаки,

То ж наші козаки,

Та все новобранці,

Що понабирали

В неділеньку вранці...

І дивний незвичайний хаос утворили ці звуки, перемішавшися зі сто гоном матерів, сумом батьків і риданням покинутих дівчат».

У піснях, створених на землях Західної України, що тривалий час була під владою цісарської Австро-Угорщини, також відбита трагедія рекрутів: незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сторона, покарання, безконечна муштра, а попереду кров, яку проливатимуть жовніри заради чужої вигоди. Для них служба — то страшна мука, бо «наші руки нігде того не робили, но сіяли й орали, за плугом ходили».

Найтяжча доля випадала біднякам, «бо багацькі гроші мають, то ся викупляють», а сироти мусять відбувати повний термін, тому солдат ські й рекрутські пісні сповнені скорботою, жалем і часом підносяться до трагедійних вершин.